Грузія за 10 днів: частина 2 (Тбілісі, Ананурі, Казбеґі)

Наша мандрівка Грузією продовжувала радувати неймовірними краєвидами, гостинними людьми та смачною їжею і вином.

До Тбілісі добралися досить рано, сонце ще не пекло так безбожно і ми змогли спокійно знайти наш гест хаус. На цей раз головними господарями помешкання був рудий наглий кіт та кіт на ім'я Космонавт Гудоркін. Рудий одразу дав нам зрозуміти хто є хто, подряпав і пішов далі спокійно собі дрихнути.

Поселившись, виріши йти розвідувати місто. Господар дав нам карту і розказав, що де є.

Ми жили майже в центрі, в старих вуличках Тбілісі, тому все було відносно поряд.

Столицю Грузії на два береги розділяє річка Мктварі. Перейшовши через міст, ми потрапили на місцевий блошиний ринок. Чого там тільки не було: від старовинних грузинських рогів до китайської біжутерії, яку намагалися видати за щось пристойне.

Зліва над річкою була чудова набережна з невеличким парком. Якщо іти вздовж, то можна дійти до Кришталевого мосту, який також має назву "міст Миру" та в народі "Олвейс". Цей міст було побудовано за часів правління Саакашвілі і є його улюбленим творінням.

Через дорогу видніється на пагорбі місцевий "рейхстаг" - резиденція президента Грузії, також творіння екс-президента Саакашвілі. Правда, підійти до нього не вийде, можна лише роздивитися здалеку. Будівля обнесена високим бетонним парканом, простим смертним - ні підійти, ні під'їхати.

Також привертає увагу ще одна химерна скляна будівля - театр музики та драми, який нагадує вигнуту скляну трубу.

Неподалік починається канатна дорога. Зверху є стара фортеця та алейка, з якої відкривається чудовий вид на столицю. Також тут височіє Грузія-мати або Мати Картлі, яка дуже нагадує київську Батьківщину-мати.

Якщо дивитися згори, неможливо не помітити величезний собор - Собор Святої Трійці або ще Цмінда Самеба. Якщо підійти до нього, його велич просто вражає, а в сонячну погоду білий мармур на території засліплює. Загальна площа цього дива - понад 5000 м кв.

Спустившись донизу ми вирішили ще побродити старими атмосферними вуличками міста. Випили справжнього грузинського лимонаду та забрели в пекарню хачапурі, які тут дійсно дуууже смачні, а в поєднанні з місцевими помідорами, які тут ще й копійки коштують, це просто рай.

З іншої сторони гори, на яку веде канатна дорога, є чудовий ботанічний сад. Знайти його легко. Ліворуч від канатної дороги є дивні куполи над землею зі специфічним тухлим запахом. Це розвага для гурманів - сірководневі бані. Правда, не уявляю, як за таке вонюче задоволення ще й платити можна...

За цими банями трохи в сторону і є вхід у сад. Подивитися тут дійсно є на що: різні екзотичні квіти дивують кольором та формою, можна побродити у бамбукових гаях та просто відпочити біля гігантських дерев.

Родзинкою цього ботсаду є досить великий водоспад, біля якого можна насолодитися приємною прохолодою у літній спекотний день. Усвідомлення того, що водоспад в самому центрі столиці додає екзотичності побаченому.

Бродили б ми ще довго по цьому дивосаду, але вже стемніло і пора було шукати вихід назад.

Вночі Тбілісі не спить, тут є цілі квартали з різними ресторанами та кафе, скрізь грає жива музика та розважаються великі гамірні компанії.

На вулиці Шавтелі натрапили на знамениту годинникову вежу.

Кожну годину з вежі виходить янгол та б'є у дзвони, а опівдні та о 7 годині вечора на вежі можна побачити цілу лялькову виставу "Коло життя".

Далі за планом ми мали поїхати в Туреччину в Трабзон, на узбережжя Чорного моря, але прокинувшись вранці, за звичкою відкрили фейсбук, де друзі вже розвели паніку, оскільки знали про наші плани, а в Турччиі саме стався військовий недопереворот. Ми вирішили таки не ризикувати.

Тому далі потрібно було імпровізувати. Походивши по місту натрапили на місцевих таксистів та домовилися про поїздку на цілий день на Казбегі - восокогірний район Грузії. Найвищий перевал, який ми проїхали, був на висоті 2379 м над рівнем моря. Для порівняння - найвища гора України - Говерла має 2061 м.

Вирушили ми з самого ранку, таксист нас уже чекав, тому не гаяли часу, рушили в мандрівку. Військова грузинська дорога з кожним кілометром відкривала неймовірні гірські краєвиди. По дорозі є невеликі ГЕС з водосховищами, які вражають своїм кольором.

Дорога ідеально рівна, от тільки ганяють всі, як ненормальні, та ще й корови валяються на трасі. Дивина, та й годі.

По дорозі є одне чудове туристичне місце - фортеця Ананурі, яка височіє над водосховищем поміж прекрасних гір. Правда, від величної фортеці залишилися лише кам'яні стіни фортеці з головною чотирикутною і кількома круглими баштами, два храми, дзвіниця та деякі інші споруди.

Проте подивитися тут дійсно є на що. До речі, гуляючи по території, почули тут і українську мову. На березі водосховища можна поставити намет, та пожити в цьому райському куточку.

Оскільки взимку тут часто сходять лавини, вздовж дороги тягнуться тунелі для проїзду у негоду.

Також по дорозі ще однією туристичною зупинкою є арка дружби грузинського та російського народів. Як сказав нам таксист: "Арка є, дружби - нема". Сама арка нагадує дивну конструкцію з обдертими радянськими малюнками. А от види відкриваються з цього оглядового майданчика дійсно вражаючі. Тут вже видніються засніжені вершини, на яких нависають шапками хмари, вдалині водоспад, а знизу ідеально кругле блакитне озеро.

Наступним пунктом нашої подорожі були джерела мінеральної води або нарзану - як називають грузини. Знаходяться вони біля найвищого Хрестового перевалу. Помітити джерела легко, оскільки на зелених пагорбах утворився рожево-коричневий наліт, який повністю вкритий водою. Немає жодного сухого сантиметра. Через дорогу можна набрати води з цього джерела, яка насичена залізом та є газованою.

Місцеві таксисти - це своєрідна маркетингова сітка, попавши в їх тенета, вже можна ні про що не паритися, тебе довезуть, покажуть, передадуть іншим і повернуть назад.

Так от, добравшись до місця призначення села Степанцмінда, ми думала погуляти там і назад. Виявляється, таксисти наперед домовляються з місцевими водіями, які зустрічають таких туристів і везуть далі високо в гори до церкви, то перша зупинка туристів, які починають свій вихід на Казбек.

Дорога туди як міжнародна траса, однакові машини катають туди і назад туристів. Деякі відчайдухи намагаються самі туди піднятися, але у нас не так багато було часу, тому ми теж вирішили скористатися послугами місцевих водіїв, в руки яких нас передав таксист, з я яким ми приїхали.

Краєвиди, які відкриваються біля Гергетської церкви перехоплюють подих. А ще дивує, які цей храм побудували на такій висоті - 2170 м н. р. м.

Дорога назад була швидкою. Півдороги ми проспали, бо встигли вже добре вимотатися після ранкового підйому. Таксист нас завіз прямо до нашого нового хостела, який ми знайшли в той же день, а на прощання вручив ще пляшку свого домашнього вина.

Новий хостел хоч був з чудовими умовами, але далеко від центру і з власниками турками, які справили не найприємніші враження. Але день видався дуже крутим і насиченим, план було перевиконано. А на другий день нас уже чекало чорноморське узбережжя, про що розповім трохи згодом.

орське узбережжя, про що розповім трохи згодом.

#Грузія #Гори