Зимова Говерла

Гори - це окрема стихія, яка заворожує і нагадує, що ми всього лише маленька комаха у цьому світі. Вони чудові у будь-яку пору року, але зима робить їх особливо красивими і небезпечними.

Після нашого першого виходу зимою в гори виникло бажання піднятися на Говерлу саме в цю пору, і не просто піднятись, а піти в похід. Піти зимою в гори - це зовсім не так, як влітку, це щось особливе та таємниче.

З датою походу, як завжди, визначились спонтанно. Оптимальним варіантом був потяг до Франківська, а назад уже з Ворохти. Їхати нас визвалось аж троє. Дівчата сказали, що холодно, а хлопці роз'їхались хто куди.

Похід планувався на три дні з двома ночівлями у колибах, тому намет ми брати не планували, взяли лише необхідне, нічого зайвого. В четвер після роботи мали сісти на потяг і поїхати на зустріч пригодам. Та пригоди почались раніше. Воробей ледь встиг на вокзал, а квитки на потяг були у нього. По платформі до нашого вагону довелось уже бігли.

Оскільки ночувати збирались в колибах, то нам треба було рано прибути у Ворохту. З Франика їхати намірились на приватному авто. Водії завжди стоять біля вокзалу і пропонують свої послуги. Лише переступивши поріг, ми почули з десяток напрямків, серед них і необхідний нам, дізнавшись ціну - одразу погодились. Водій запропонував довезти нас за 100 грн, така ж ціна була 3 роки тому.. Проте нас було лише троє, а місць дев'ять. На жаль, більше нікого не було, а порожнім ніхто їхати не хотів. Простоявши 15 хвилин, ми уже почали переживати, що навіть рейсові автобуси пропустимо, але рішення знайшлось. Водії переговорили між собою і нас підсадили у іншу машину до чотирьох дівчат, які прямували на Драгобрат. Хлопчина, що нас віз, всю дорогу травив байки, тож було весело.

У містечко ми прибули близько 8:00 ранку. Коли приїхали, не повірили своїм очам, тут було -23°С. До такого, чесно сказати, ми не були готові.

Ранок був дуже холодним і ми, ще запухлі від сну, швиденько накинули свої рюкзаки на плечі, почимчикували по уже топтаному нами маршруту. Ворохту пройшли за хвилин 40, зупиняючись помилуватись ранковим сонцем, яке пробивалось з-за гір та хмар.

У лісі біля альтанки, що стоїть на маршруті до г. Кукул, ми перекусили та зробили кілька фото. Засніжений ліс по-своєму красивий: старезні ялини, вкриті інієм та снігом - заворожують, добре виїжджена дорога, по якій люди тягають сухостій, поступово перетворилась у вузьку стежину, ступивши обабіч якої, провалюєшся по коліна в сніг.

Привалів робили не багато, лише щоб набрати води з джерела. Пройшовши ліс, ми опинились на полонині Леб'єска, яка зустріла нас сліпучим світлом і глибоким снігом, в який ми інколи провалювались. Колиба тут з моменту останніх відвідин стала ще гіршою, зупинятись в ній не хотілось. На хребті був нічогенький такий сніговий надув, що нагадував морську хвилю з снігового моря. Поки хлопці тестували свої снігоступи, я видерся на верх і побачив величний Чорногірський хребет. Ясна погода і хороша видимість дозволяла розгледіти кожну вершину, що була навколо Кукульського хребта. Чорногора, Горгани, Свидовець - усе це чудово проглядалось. З можливих варіантів ночівлі ми обрали колиби на полонині Озірна. Тут є маленька колибка з лежаком, на якому запросто можуть лягти три-чотири людини, та хороша грубка.

З цією колибою нам дуже пощастило, бо уже прийшовши до хатки, я помітив групу туристів, яка рухалась сюди з іншої сторони. Побачивши нас, вони змушені були шукати інше місце для ночівлі.

Ми ж ще мали багато роботи. Потрібно було заготовити дров і зготувати щось поїсти. Сама колиба була доволі чиста, а під лежаком попередня група лишила нам трохи дров на розпалювання вогнища. По сухостій прийшлося іти в ліс, який був поряд, проте там сніг невтоптаний, а схил дуже стрімкий. Трохи хмизу та ще 4 ялини-сухостої ми внесли до колиби, де порізали на невеликі поліна ланцюговою пилкою. На все це пішла купа часу. Але й про розваги ми не забули - досхочу накатались на схилах.

Розпалили грубку дуже швидко, але оскільки джерело біля колиби замерзло, то для приготування їжі змушені були топити сніг. Чай з печивом і гаряча гречана каша чудово смакували після такого морозного дня. З невеличкого вікна відкривався вид на Петрос (2020 м.н.р.м.) і Говерлу (2061м.н.р.м.), які переливались усіма кольорами веселки. У колибі ми напалили так, що було навіть трохи жарко, і лише під ранок стало трохи прохолодно.

Наступного дня, швиденько поснідавши і зібравши наплічники, рушили шукати маршрут з хр. Кукул на г.Говерла. Прийшовши на полонину Кукул, зустріли дві групи туристів, що там отаборились. Перша стояла наметовим табором, а інша зайняла колибу. Усі вони метушились за приготуванням сніданку, а ми рушили далі, до вершини г. Кукул (1539 м.н.р.м.).

Гора Кукул - це найвища вершина однойменного хребта, на якому тягнеться низка полонин і відкривається прекрасний вид на гірські масиви, що його оточують. А наявність колиб і неймовірні пейзажі роблять цей хребет чудовим туристичним маршрутом як влітку, так і зимою. У роки Другої світової війни тут точились запеклі бої, про що свідчать залишки укріплень, кілька могил загиблих бійців та археологічні розкопки.

На жаль, початковий варіант маршруту на Говерлу з Кукула прийшлось відкинути через відсутність протоптаної стежки. Снігоступи, які ми мали, не дозволяли йти по пухкому снігові, який лежав у лісі.

Піднявшись на гору, ми побачили веселку, яка розкинулась поперек хребта.

Далі пішли протоптаною стежкою до урочища Завоєля, яке спускається за 100м після КПП. Цей відрізок дороги подолали швидко, без будь яких проблем, втомлював лише затяжний спуск. Вийшовши на дорогу, попрямували до спортбази Заросляк. Не зважаючи на повільний підйом і добре прочищену дорогу, йти було важко. Пройдені перед цим кілометри давались в знаки.

Зимою Заросляк виглядав інакше. Тут зовсім тихо, відсутній гамір біля рядів із різним сувенірним крамом, а людей, які хочуть піднятись на Говерлу, майже нема. На вході зустріли двох чоловіків, які теж хотіли піднятись на гору. На щастя, вільних номерів на базі було вдосталь, чомусь наш народ ігнорує таке чудове місце. Вартість з людини за номер економ станом на 28.01.2017 становила 230 грн, стандарт - 260 грн, є тут і люкси. Були б гроші і бажання. Найбільший мінус - відсутність мобільного зв'язку. Лише в одному місці, на кухні, можна впіймати Київстар, пізніше нам сказали, що ще можна спробувати зловити мережу біля шлагбаума.

При поселенні нам запропонували обід та вечерю, але у нас продуктів було вдосталь, тож ми відмовились. Кому цікаво, то комплексний обід коштує 80 грн. На сьогодні база знаходиться в чудовому стані (я про готельну частину), єдине, що трохи засмутило, так це стан меблів, які уже покоцав наш народ.

Щоб ніхто з наших близьких не переживав, ми вирішили пройтися в сторону Говерли і знайти місце, звідки можна зателефонувати.

На гору протоптаний був лише синій маршрут: коротший, але набагато стрімкіший. Зв'язок зловили аж за межею лісу, який пройшли на одному диханні. На годиннику була 16 година. Ми піднялися уже дуже високо. До вершини, здавалось, зовсім небагато, але вирішили таки не йди далі, а спуститись, поки не стемніло. На Заросляку повечеряли і склали план на наступний день.

Сходження на Говерлу почали приблизно о 7:20 ранку. Пані на рецепції сказала, що туристи так рано не ходять, на що ми лише посміхнулись. Одразу з порогу ми побачили чудовий Чорногірський хребет.

Впиляли не на жарт, менш ніж за годину уже стояли на схилі гори і дивились, як сходить сонце. Це були особливі відчуття... Красиво.. Неймовірно... а далі був крутий підйом на гору... На вершину ми піднялись десь за 2,5-3 години.

Нарешті збулась мрія ідіота! Я побачив "хмари під собою"!!! Ті відчуття не передати словами. Велич гір і мізерність людської істоти поєднались у одній миті.

На вершині було вітряно, тому довго там не затримались, лише попили чаю, яким пригостили нас нові знайомі. Спустились теж дуже швидко. Здали номер і пішки рушили на Ворохту.

Того дня ми протопали аж до дороги Ворохта-Верховина, де зловили автобус і доїхали до міста. Чесно кажучи, за три дні ноги жахливо гуділи, хотілось лише посидіти, тож ми і засіли в піцерії біля вокзалу. Чудове, я вам скажу, місце. Недорого і смачно.

За три дні ми пройшли близько 45 км, вдосталь намилувавшись нашими Карпатами. Якщо хтось бажає піти таким маршрутом, рекомендую пройти його з точністю до навпаки. Дістатись до Заросляка і піднятись на Говерлу, а тоді вже на Кукул. До того ж, до Заросляка можна дістатись і на таксі, правда, машинка буде коштувати десь близько 300 грн, але воно того варте.

#Карпати #Говерла