Найбільшою полониною Карпат

Одним із найулюбленіших місць туристів є полонина Боржава. Це найбільша полонина українських Карпат, яка тягнеться на кілька десятків кілометрів між Воловцем та Міжгір'ям. На її схилах розташовані численні лижні курорти, які появились тут ще за радянських часів, а можливо і раніше. Тут же, біля села Пилипець, гуркотить один із найкрасивіших водоспадів України - Шипіт. Розташований у глибокій ущелині річки Пилипець (притока Репинки, басейн Тиси), у межах Міжгірського району Закарпатської області, приблизно за 10 км від залізничної станції Воловець, за 6 км від села Пилипець. Дістатись сюди можна автобусом який йде на Пилипець чи Міжгір'ям. або ж найнявши транспорт на залізничній станції, з цим проблем нема. Водії підлаштовуються під потяги і готові везти куди заманеться.

Недалеко від водоспаду (300-400 м) знаходиться гірськолижний підйомник, який працює протягом цілого року. Місцеві жіночки їздять ним на верх по ягоди (чорниця і брусниця), яких на полонині вдосталь. Щорічно, починаючи з 1993 року, неподалік від водоспаду на початку липня проходить неформальний фестиваль, на який приїжджають хіпі та представники різних субкультур з України та й, певно, усього світу, ну СНД і Європи точно. Тож туристичних принад тут вистачає. Детальніше про цей диво-фестиваль, можна почитати в Любко Дереша "Трохи Пітьми". Ми ж попали в менш гарячий сезон, коли всі прихильники миру, сексу та наркотиків уже залишили околиці водоспаду.

Водоспад Шипіт

Відвідали ми цю місцину на Покрову, а саме - 14 жовтня. Бажання пройтися осінніми Карпатами визрівало давно, надто сильно вже хотілося вирватись із бетонного Києва і відпочити від гамірного люду. А щоб було веселіше запросили Сашка з Вікою. На той час, ми знали, правда, лише Віку. Я трохи переживав, бо по розповідях Сашко ходить в гори не один рік та ще й з маленьким рюкзаком, а я вічно маю близько 15 кг за плечима. Через нерви всю дорогу не міг спати, познайомитись ближче вдалось лише безпосередньо в горах, адже їхали в різних вагонах. Потяг доставив нас до Воловця. На пероні знайшли чоловіка, який їхав на Міжгір'я і зголосився нас підкинути. Дорога до Пилипця зайняла у нас хвилин із 15-20, уже там він запропонував докинути зверху з людини по десятці і довести до самого водоспаду Шипіт. Їдучи по дорозі, яка була вщент розбита і нас підкидало до самої стелі, ми прийшли до висновку, що ті 10 грн. не варті такої дороги і ми б авто так не гробили. Доїхали до КПП Парку заплатили вхід і рушили до водоспаду. Отут реально видно куди ідуть гроші з туристів. Маршрут прокладено чудовий, а територія доглянута.

Територія коло водоспаду

Не зважаючи на те, що був ранок, на Шипіт уже висадився десант із автобуса туристів, які обступили всі підходи до об'єкту. Довелось перечекати доки всі дівки нароблять собі селфі, а деякі відчайдухи, не зважаючи на екватор осені, накупаються у холодній воді.Барви довкола вражали, неймовірною красою.. Місточки, водоспад, струмки - все було як з якогось іншого світу. Полюбувавшись трохи одним із природніх чудес України, ми рушили до підйомника. І тут нас чекала дивна зустріч... З-за корчів біля дороги виліз на нас такий нічогенький кабанчик, не дикий, але й не такий як тримають у нас... Він не кваплячись походжав по дорозі і обабіч неї і зовсім не зважав на нас.

Через якихось 10 хвилин ми уже були біля підйомника, взяли у касі квитки по 30 грн і поїхали на гору. Такі от ми туристи, спростили собі дорогу. Піднявшись на верх ми побачили невеликий будиночок, де можна попити чаю. Звідси і почалась наша дорога. До вершини це треба було трохи пройтись, хоча, звісно, уже небагато. З вершини г.Гемба (1430м.н.р.м.) відкриваються чудові краєвиди на довколишні краї. По усій Боржаві тягнеться дорога, по якій їздять і позашляховики і квадроцикли.

Підйом на Великий Верх

Від вказівника на вершині ми пішли в сторону г. Великий Верх, та замість того щоб іти на вершину ми траверсом вийшли на перемичку з г. Стіг (1681 м. н.р.м). Це найвища гора полонинського хребта на якій за часів СРСР стояли величезні радари. Сьогодні від них лишились хіба що фундаменти і шматки матеріалу покриття куполів. Від Великого Верху (1598 м.н.р.м.) до вершини г.Стіг ми дістались менше ніж за годину, але привал там і зворотній шлях забрали трохи часу.

Вид на Боржаву з г. Стіг

Ми ж подумали, що мало якось 30 км за 2 дні, треба ще десь ходити і намотали ще гачок в км 10, щоб дівчатам життя медом не здавалось. Свій табір ми розкладали уже коли смеркалося коло руїн старої сироварні, що за горою Плай.

Г. Плай (1350 м.н.р.м.) цікава тим, що тут розташовується високогірна метеостанція з однойменною назвою. Свого часу на ній працював і В.Чорновіл, на згадку про якого тут встановлена меморіальна дошка.

Стара сироварня - це традиційне місце зупинки на ночівлю усіх туристичних груп і все завдяки чи не єдиному джерелу питної води, яке є на хребті. На це потрібно звернути свою увагу усім бажаючим, які хочуть пройтись по Боржаві більше одного дня. Тут ми зупинились обабіч від дороги, яка веде до сіл у долині. У лісі, що поряд достатньо хмизу для багаття та ще й грибів можна підзбирати. Я навіть парочку сам знайшов, та в їжу, на жаль, ми їх не додавали.

Наступного дня траверсом обігнули г. Плай і попрямували на г. Томнатик (1343 м.н.р.м.). Вона височіє над Воловцем і одразу потрапляє в поле зору усіх, хто стоїть на пероні вокзалу. Основним орієнтиром, по якому можна впізнати вершину цієї гори є великий хрест, що зварений з труб великого діаметру. Від сироварні до Томнатика дорога у нас зайняла десь 2-3 години повільним кроком. Уже на вершині зустріли велику кількість туристів. Одну пару навіть з грудною дитиною. Звідси відкривається чудовий вид на довколишні села.

Перекусивши тут і перевівши подих, ми почали свій шлях до низу. Воловець був перед нами, лишилось лише дійти. Часу у нас було багато і ми не кваплячись пробирались крізь ліс. Спочатку стежка була доволі хороша, проте глибше у лісі вона проходила через чагарі та повалені буреломом дерева, деякі з них просто переступити не вдавалось. Вивела вона нас просто на ділянку вирубки, яка, судячи з усього, проходила тут не так і давно. Спуск у цьому місці був доволі стрімкий і наші трекінгові палиці не раз нам допомагали. На краю вирубки знайшли малину, яка саме достигла... Малина в середині жовтня - це чудово.

Загалом у Воловці ми вийшли точно навпроти залізничного вокзалу, як на замовлення, а оскільки до потяга лишалось три години, то і понудьгувати теж встигли. Крамничок навколо вокзалу є кілька, але туристи, саме на вихідні, повністю спустошують їх полиці, асортимент яких і без цього невеликий. За два дні ми подолали близько 40 км, якщо врахувати всі ті зиґзаґи, які вмудрились зробити, проте осіння Боржава, з сонячною погодою, просто заворожила нас.

#Карпати #Полонина #Воловець