Грибний похід на Хом'як

Що може бути прекрасніше за золоту осінь на природі? а якщо це гори? - Певно, тільки гори, де море грибів!

Після довгих поневірянь хребтом Явірник у травні, слово Горгани звучало не менш зловісно ніж "апокаліпсис". Тоді з погодою нам явно не підфортило, злі духи збили нас зі шляху та повели страшними кам'яними мокрими брилами, яким не було видно ні кінця, ні краю.

Тому, коли Тарас запропонував восени сходити на гору Хом'як, яка теж належить до масиву Горган, я про це і чути не хотіла, та і не тільки я.

Проте, підбити мене на авантюру не так і складно, головне, пообіцяти легкий підйом, шоколад і вогнище.

З маршрутом ми вирішили визначатися уже на місці, як то кажуть, підемо, куди карта ляже, а в нашому випадку, куди машину знайдемо з Івано-Франківська.

Вийшовши з потяга та зустрівши заспаних Віку з Сашком, які саме поверталися з весілля, почали думку гадати, куди б краще забратися. Варіантів було декілька, але найоптимальнішим таки виявився похід на гору Хом'як...

Хоч традицію порушувати не хотілося, і планували цей похід на Покрову, все ж вирішили впасти на хвіст Сашку і Віці і піти у вересні. З цим ми точно не прогадали. Погода виявилася по-літньому сонячною і теплою.

Підйом дійсно був легким та мальовничим, а все завдяки грибам, які манили до себе. Хлопці не могли пройти повз грибні галявини, тому привали у нас були в

середньому що 10 хвилин. Втомитися ми точно не встигли.

Одна із полянок, через яку ми проходили, була встелена 8 школою Коломиї... Такого хаосу в горах я ще не бачила. Таке відчуття, що всю школу випустили, завели моторчик і вони всі одночасно хаотично рухалися і верещали... дивне видовище, та добре, що вони ночували не біля нас.

А далі почалися камінці... Але, на щастя, цього разу їх було мало і вони були сухі, що значно спростило їх подолання. Після Явірника, нам уже точно вони були нестрашні.

Ще один ривок - і ми на вершині. Сонечко яскраво освітлювало осінні різнобарвні пейзажі, насолодившись сповна краєвидами та злопавши трофейну шоколадку, полізли шукати, е б кинути намет.

Місце для ночівлі дійсно виявилося люксовим. Цілий комплекс туристичних колиб із кухнею, їдальнею та спальнями.

Намети ми вирішили поставити в їдальні, так і затишніше, і тепліше... і чому б не скористатися перевагами цивілізації в горах.

Ввечері біля обіцяного вогнища, було вирішено, що вранці хлопці ідуть на Синяк, а ми збираємо ягоди і насолоджуємося життям.

Проте азарт взяв своє. Вранці Тарас і Сашко таки піддались спокусі і пішли збирати гриби. Ми сиділи на сонечку, сушили грибочки, збирали ягоди...

Діти, які проходили повз, приймали нас за пастухів чи грибників, які ціле літо займаються заготівлею і все розпитували про наші промисли...

(А що? цікаві ідеї для стартапів... може варто було б задуматись?=))

Словом, день пройшов ідеально за хом'ячінням під Хом'яком смаколиків, відпочинком на природі у повній гармонії з собою.

Гриби ми трохи підсушили і прийшла пора вирушати в дорогу. Спуск видався не менш грибним, ніж підйом, тому особливих зусиль докладати не довелося.

І тільки внизу небо затягнуло хмарами і пішов дощ. Але нам то вже було не страшно, з повними торбами грибів, хорошим настроєм та навіть відпочившими ми добралися до улюблених бургерів у Фанківську. Здається, це був єдиний похід, в якому ми не просто відпочили, а ще й умудрилися від'їстися.

Виявляється, бувають і такі походи. Залишається сподіватися, що такі "ліниві" походи стануть традиційними хоч раз на рік. Думаю, знайдеться багато бажаючих порелаксувати в горах за збором грибів та помедитувата, наминаючи осінні ягоди.

#Карпати #Гори #Похід #Полонина #Гриби